Морква дика (Daucus сarota)

Морква дика має сечогінну, жовчогінну, заспокійливу, бактерицидну, спазмолітичну дію.

У всіх частинах рослини присутня ефірна олія, яка надає їй специфічний запах. Крім того, плоди містять жирну олія, а ще флавоноїди.

Препарати, виготовлені з моркви дикої, здатні розчиняти солі. З цієї причини насіння дикої моркви присутніє у складі лікарських препаратів, які вживають при лікуванні нирок, а особливо при каменях сечового міхура і нирок. Застосовують рослину при сечокам'яній і жовчнокам'яній хворобах, дискінезії жовчовивідних шляхів, гострих і підгострих калькульозних пієлонефритах і холециститах.

М’ята (Méntha)

У медицині листя м'яти входять до складу шлункових, заспокійливих і жовчогінних чаїв, м'ятних крапель від нудоти, засобів, що підвищують апетит, протиспазматичних шлункових препаратів. Листя м'яти застосовують зовнішньо при невралгіях, як антисептичний засіб при запальних процесах, опіках, захворюваннях верхніх дихальних шляхів, хрипоті, осиплості голосу, при бронхіті і бронхоектатичній хворобі, зубному болю; всередину — при шлунково-кишкових та печінкових кольках, як в'яжучий, протикашльовий, заспокійливий засіб, при нудоті та печії.

У рослинах міститься ефірна олія (Олія м'яти перцевої), дубильні й смолисті речовини, каротин, гесперидин, аскорбінова, хлорогенова, кавова, урсолова і олеїнова кислоти, рутин, бетаїн, аргінін, нейтральні сапоніни, глюкоза, рамноза, фітостерини.

Ортосифон тичинковий (Orthosiphon)

Ортосифон тичинковий — чудовий сечогінний засіб при затримці сечовипускання, різних хворобах нирок і сечовивідних шляхів . При його вживанні сечогінний ефект супроводжується посиленим виділенням з організму хлоридів, сечової кислоти та сечовини. У Європі відомий з 1927 року, з тих пір його вживають дуже часто як сечогінний чай для виведення сечової кислоти і хлоридів. Потрібно також відзначити, що чай виявляє легку антисептичну дію. У нього є всі необхідні властивості, щоб з нього готувати настої для лікування захворювань сечовивідної системи.

Хвощ (Equisetum)

Настой хвоща застосовують як сечогінний, протизапальний, кровоспинний, загальнозміцнюючий, ранозагоювальний і в’яжучий засіб. Допомагає він при серцевій недостатності, покращує водно-сольовий обмін. У народній медицині, крім цього, траву хвоща застосовують при лікуванні злоякісних новоутворень, зовнішніх і внутрішніх кровотеч, жовчно- та сечокам'яній хворобах.

Спориш (Polygonum aviculare L.)

З глибокої давнини застосовувала народна медицина спориш як в'яжучий і кровоспинний засіб при проносах, виразці шлунка, хворобах печінки, нирок і сечового міхура. В деяких країнах настоями споришу лікують туберкульоз. У Болгарії кашка зі свіжої трави застосовується для лікування ран, які погано загоюються. Трава споришу — комора цінних біологічно активних речовин. У ній містяться флавоноїди, гіркоти, смоли, дубильні речовини, вітаміни С, Е, К, провітамін А, слиз, а також сполуки кремнієвої кислоти. Настої і відвари споришу застосовують при туберкульозі нирок і легень, при кровотечах після пологів. Відвари рекомендують для полоскань при запаленні порожнини рота і слизової оболонки губ. Особливо ефективний спориш при лікуванні порушень сольового обміну. Есенцію зі свіжої трави використовують у гомеопатії.

Хміль (Humulus L.)

У народній медицині шишки хмелю застосовували як апетитну гіркоту і лактогенний засіб, при хворобах селезінки, печінки і жовчного міхура, гастриті, туберкульозі легень, циститі, набряках, малярії, екземі, при порушенні обміну речовин; коріння — при мігрені, жовтяниці. Рослини використовували зовнішньо, як болезаспокійливе при невралгії, радикуліті, подагрі, забоях, для ароматичних ванн, для лікування фурункульозу, виразок, лишаїв і екзем; відваром шишок хмелю миють голову від лупи і для зміцнення волосся при ранньому облисінні.

Зміст гірких речовин змінюється в залежності від сорту хмелю та умов обробки (кліматичних і грунтових), а також від терміну збирання. Найбільша кількість гірких речовин міститься на початку побуріння плодів.

У супліддях хмелю містяться ефірна олія (до 3%), хмелеві смоли, віск, камедь, гіркі речовини (16-26%), валеріанова, n-амінобензойна і хмелева кислоти, глікозид лупулін, каротин, аскорбінова кислота, холін, тіамін, нікотинова кислота, дубильні речовини (3%), флавоноїди.

Рильця кукурудзи (Zea mays L.)

Кукурудза — однорічна культивована рослина з сімейства злаків. Для лікарських цілей використовуються пучки стовпчиків з приймочками, звані «кукурудзяними приймочками». Вони здавна застосовуються в народній медицині як сечогінний і жовчогінний засіб. Препарати кукурудзяних рилець збільшують секрецію жовчі, зменшують в ній щільний залишок, знижують в'язкість, питому вагу і вміст білірубіну. Застосовують їх у вигляді настоїв і рідкого екстракту при холециститі, холангіті, гепатиті і жовчнокам'яній хворобі. Рильця кукурудзи містять сітостерол і стигмастерол, з них також виділено антигеморагічна речовина — вітамін К.

Звіробій (Hypericum L.)

Рослина користується широкою популярністю в традиційній медицині. Здавна його застосовували всередину як кровоспинний і протизапальний засіб, при лікуванні маститу, анемії, геморою, жовтяниці, мігрені, гіпертонії, кашлю, шлункових і легеневих захворювань, а також при захворюваннях печінки, нирок, дихальних шляхів. Використовували траву звіробою і як зовнішній засіб при лікуванні ран, виразок, пролежнів, алергії, висипці.

Препарати звіробою знімають спазми кровоносних судин,мають капілярозміцнюючу дію, покращують венозний кровообіг і кровопостачання деяких внутрішніх органів, збільшують діурез. Гірка речовина, що міститься в траві звіробою, збуджує секрецію шлунка, покращує апетит.

Бузина (Sambucus)

Препарати з квіток бузини чорної мають потогінну, сечогінну, протизапальну, дезінфікуючу дію. Їх застосовують у вигляді настоїв, напарів, відварів; при застуді, грипі, захворюваннях верхніх дихальних шляхів, нирок і сечового міхура, для полоскання порожнини рота. У квітках бузини є глікозид самбунігрін та ін, ефірна олія (0,27-0,32%), холін, рутин; алкалоїди кониїн і сангвінарин; каротин; кислоти: аскорбінова, оцтова, яблучна, хлорогенова, кавова, валеріанова і др.; рутин, дубильні речовини, слиз, пентозани, смоли, мінеральні солі; ефірна олія, істотною частиною якої є терпени.

Березові бруньки (Gemmae Betulae)

Березу традиційно використовували в лікувальних цілях: настої з березових бруньок і листя — як сечогінний, бактерицидний і ранозагоювальний засіб, а олійну витяжку з березових бруньок — як дерматологічний засіб.

У бруньках берези повислої (так само як і пухнастої) міститься приблизно 3-5% ефірної олії, основними компонентами якої є біциклічні сесквітерпеноіди. Бруньки містять також смолисті речовини, алкалоїди, аскорбінову кислоту, флавоноїди і вищі жирні кислоти.